30 квітня 2021 року виповнюється 65 років від дня народження Павла Миколайовича Гірника. До цієї дати в читальному залі бібліотеки представлена виставка однієї книги «Павло Гірник. Посвітається».
Наш земляк, подільський поет Павло Гірник у 2009 році став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка в галузі літератури. Цієї найвищої державної відзнаки удостоєний поет за збірку “Посвітається”.
Глибокий талант, шевченківська пристрасть, шевченківська чистота, прозорість поетичного слова давно зробили поезію Павла Гірника відомою та неперебутньою в Україні та за її межами. Висока відзнака підтвердила, що Павло Гірник – неповторний український поет, який гідно представляє своє покоління в сучасному літературному світі.
Народився Павло Миколайович Гірник 30 квітня 1956 року у місті Хмельницькому в сім'ї письменника Миколи Андрійовича Гірника. Його мати Тамара Дмитрівна була етнографом. У 1973 році закінчив середню школу № 3 міста Хмельницького, потім навчався на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту. Після першого курсу перевівся у Київський педагогічний інститут (нині університет ім. М.Драгоманова), який закінчив у 1977 році. Згодом закінчив вищі літературні курси у Москві. Однокурсниця П.Гірника Віра Березюк згадує: “Серед філологів-україністів Павло Гірник виділявся тим, що незмінно ходив у вишиванці, багато читав і мав власний погляд на літературу. Для Павла “Кобзар” завжди був найдорожчою книжкою” (Подільські вісті. – 2009. – 24 квітня).
У 1984 році Павла Гірника прийняли до Спілки письменників України, а з 1996 року – він член Асоціації українських письменників. Вже на початку 80-х років йому пророкували славу поета, яких в Україні – одиниці. Проте, винятковістю свого поетичного дару він особливо не переймався. Суспільні переміни 80-х, українська воля, діяльність у громадській організації “Спадщина”, в Товаристві української мови, у Русі, де крок за кроком кувалася і здобувалася українська незалежність – ось чим жив у ті роки поет. Власне, він став одним із фундаторів Українського Народного Руху на Хмельниччині, брав участь у страйкових акціях, мітингах, голодував на площі, одним із перших у нашому місті розгорнув жовто-блакитний національний стяг. На початку 90-х років редагував рухівську газету “Пробудження”, з якої згодом виросла газета “Є”. Він просто інакше не міг жити тоді, коли Україні потрібні були його вчинки, його приклад, його позиція.
А далі були біль і розчарування. Біль за тим, що не сталося, що не дає Україні стати українською, самодостатньою, справжньою. Павло Гірник – поза партіями, поза суєтою. Він пішов учителювати. Навчав дітей української мови у школах Вінничини і Хмельниччини, працював завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. І завжди писав і пише вірші. Його вірші – це його молитви, його біль і любов. Це те, чим він живе
.
У зимну днину, в лиху годину
Летіли гуси над білим ставом.
А ватаг крикнув, що Україна,
І серце стало.
(Із збірки “Посвітається”).
Тут, на рідному Поділлі, Павло Гірник написав одинадцять поетичних збірок, у кожній з яких – справжня любов до рідної землі – України:
Земле моя, Україно, тобі до лиця
Неопалима калина, терни і собори.
(Із збірки “Посвітається”).
Він – лауреат престижних всеукраїнських премій: імені А.Малишка за збірку “Летіли гуси”, імені П.Тичини за збірку “Коник на снігу”, імені П.Усенка за кращий цикл поезій у журналі “Дніпро”, головної Національної премії України імені Тараса Шевченка за збірку “Посвітається”, яка заслуговує на глибоке вивчення і всенародне визнання.
Поезія Павла Гірника живиться своїм корінням із подільської глибинки, із українського села – основи нації. Його поезія – це розповідь про ідею свободи, віками переслідувану, нищену, катовану. Його поезії населені козаками, кобзарями, побратимами, князями-українцями. У його віршах зустрічаємо Северина Наливайка, Григорія Сковороду, Устима Кармалюка, Марусю Чурай, Катерину Білокур…, зрештою, простих сільських трударів, які все своє життя порпалися “… у гноях і болоті, без хліба і сну, в самоті, у морози й відлиги…”. На кожній сторінці “Посвітається” відчувається неабияка напруга почуттів, таємнича магія підтексту. Це монолог про прожите і наболіле, про цінності справжні і фальшиві.
Високо цінує поет мудре народне слово. Воно зблискує золотом у багатьох його творах, первозданністю подільської народної говірки. “Я до слова ставлюсь, як до сонця. Кожне мені світить… А сонце і обпікає, і гріє. Це те, що дано нам згори, з небес, з космосу. Мова – також з космосу. Як і Шевченкові пророцтва. Тому ніщо не мине: ні наша мова, ні Шевченко…” – каже поет.
Павло Гірник став істинним продовжувачем традицій Тараса Шевченка, спадкоємцем Шевченкової інтонації, Шевченкового болю і Шевченкової віри. Кобзар і сьогодні його “…муштрує”, “водить рядками”. І скресає, воскресається у Гірниковім слові “і убієнне, і грядуще”.
У збірці “Посвітається” поет стверджує, що сьогодні “Шевченко повертається додому”:
Не розлюби себе. Не розгуби
Ні голосу, ні стогону, ні слуху.
Шевченко йде дорогами доби
І завжди обирає кручі духу.
Іде і йтиме у тривожний час,
І вже його не зупинить нікому.
Ви чуєте? Минаючи Парнас,
Шевченко повертається додому!
Твори П.Гірника перекладають на інші мови світу, його люблять і цінують шанувальники високої поезії. Як сказав відомий подільський письменник Б.Грищук “Такого поета, як Павло Гірник, Поділля ще не мало. Та навряд чи й матиме у найближчі десятиліття”.
Отже, шановні читачі, читайте, вивчайте, проймайтеся високою і самобутньою поезією. Поезією Павла Гірника.
Твори Павла Гірника:
♦ Гірник П. Посвітається : поезії / П.Гірник. –Хмельницький: А.Цюпак, 2008. – 232 с.
♦ Гірник П. Смальта : поезії / П.Гірник. – Хмельницький : А.Цюпак, 2006. – 64 с.
♦ Гірник П. Коник на снігу : збірка поезій / П.Гірник. – К. : Факт, 2005. – 136 с.
♦ Гірник П. Китайка : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 31 с.
♦ Гірник П. Се я, причинний : поезії / П.Гірник. – Хмельницький, 1994. – 95 с.
♦ Гірник П. Летіли гуси… : поезії / П.Гірник. – К. : Молодь, 1988. – 80 с.
♦ Гірник П. Спрага : вірші, поема / П.Гірник. – К. : Радянський письменник, 1983. – 78 с. – (Перша книга поета).
Світає, посвітається,
Сідають тіні попри душі.
Скресає, воскресається
І убієнне, і грядуще.
Літає чорне вороння,
Холоне хата за плечима.
Чекає стомлена рідня –
Сльозина, випита очима.
Світає, посвітається,
Людніє слово без'язике.
Скресає, воскресається.
Співають діти боголикі…
Із збірки “Посвітається”
|