Політичні, державні, військові діячі

БЕЗПЕЧНА  РАЇСА  ЯКІВНА

        Народилася в 1946 році в смт. Стара Синява Старосинявського району Хмельницької області.

         Закінчила Старосинявська середню школу і поїхала в Москву, де закінчила Московський інститут народного господарства ім..Плеханова. Кандидат економічнтх наук.

         20 років працювала    у Центральному  науково – дослідному економічному інституті Держплану Російської федерації.Пройшла шлях від молодшого наукового співробітника до завідуючої сектором .Була членом наукової ради.

         Коли розпочалась перебудова  пішла в комерційну фірму. Спочатку була комерційним директором відомого в Москві                     і Росії кінооб’єднання „Паритет”. Виготовляли власні фільми, організовували прокат американських.

         Тепер Раїса Безпечна працює генеральним директором російського фонду розвитку телебачення.

ЧИЖ ІВАН СЕРГІЙОВИЧ

Народився 1 травня 1952 року в с.Пишки Старосинявського району Хмельницької області.

Після закінчення середньої школи працював механізатором у колгоспі, служив у лавах Радянської армії.

Закінчив факультет журналістики та юридичний Київського державного університету їм, Т.Г.Шевченка ( журналіст, спеціаліст права), а також Російську академію управління (фахівець у галузі державного управління), захистив міжнародний сертифікат менеджера.

З 1975 року на журналістській роботі 3 1985 року працює консультантом Будинку політосвіти, завідувачем відділу зв'язків з Радами, політичними та громадськими організаціями Хмельницької облдержадміністрації.

У 1994-1998 рр. - голова фракції соціалістів у Верховній Раді України.

Відіграв помітну роль у створенні та прийняті Конституції України, автор понад 20 поправок до проекту Конституції, що увійшли до її основного тексту. Ініціював розроблення та прийняття Верховної Ради України низки важливих законів, інших документів.

Як заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці став автором і співавтором понад 25 законів соціального спрямування, зокрема. Закону України «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про межу малозабезпечених» тощо.

З 1998 по 2000 рр. очолював Комітет з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України, автор законопроекту «Про захист суспільної моралі», ініціатор законодавчого обмеження санкцій , що можуть застосовуватися силами стосовно журналістів.

8 лютого 2002 року Указом Президента України., за згодою Верховної Ради, призначений головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України,

Чиж Іван Сергійович - Член Національної спілки журналістів України, академік Міжнародної слов'янської академії наук та Євразійської академії телебачення і радіо.

Народний депутат України другого і третього скликань. Постійний член делегації України в Парламентській Асамблеї Ради Європи (і 1995р.), тричі обирався головою підкомітету з проблем демографи Комітету ПАРЄ з питань міграції, біженців та демографії

Активний політичний діяч. Один з ініціаторів створення в Україні навесні 2000р. лівоцентриської партії, яка сьогодні об'єднує у своїх лавах, понад 50 тисяч небайдужих до долі України людей, що сповідують Ідеї соціальної   справедливості   та   конкретної   роботи,   спрямованої   на покращення життя народу .На 1 та 11 з'їздах обраний головою Ради партії Всеукраїнського об'єднання лівих «Справедливість»

Засновник Благодійного фонду «Справедливість» імені Устима Кармалюка, який за 5 років своєї діяльності надав допомогу тисячам знедолених - дітям-сиротам, самотнім, пенсіонерам, взявши під опіку десятки шкіл - інтернатів, будинки для людей похилого віху,

Автор книги «Україна в Раді Європи» (2001 р).

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, двома орденам» Святого Рівноапостольного князя Володимира Української Православної Церкви, Почесною грамотою   Верховної Ради України.

             ТВОРИ:

Чиж І.С.Україна в Раді Європи. – К.: Парламентське видавництво, 2001.- 384с.

Чиж І.С.У країн а: шлях до інформаційного суспільства. –К.: Либідь, 2ОО4. -286 с.

Чиж І.С.» Не збудуєш словом, коли руйнуєш ділом».-К.:  Либідь, 2ОО6. – 432 с.

АНТОНИШИН ІВАН МИХАЙЛОВИЧ

Народився і виріс в селі Алампіль Старосинявського району Хмельницької області.

В середині 30-х років був призваний на строкову службу до лав Червоної Армії. Згодом закінчив військове училище, служив у м. Літині Вінницької області. З початком Великої Вітчизняної війни лейтенант І.Антонишин - серед захисників Києва, Вінниці. Під час оборони Москви - боєць польового військомату.

Найкращими свідками ратних справ І.М. Антонишина є його нагороди -ордени Бойового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ступеня , два Ордени Червоної Зірки , медалі « За бойові заслуги», « За оборону Києва», « За оборону Москви»...

Підполковник  І.Антонишин віддав армії майже 30 років життя.Демобілізувався на початку 60-х років.

Помер.

БОРОВИЙ ВАСИЛЬ КАЛЕНИКОВИЧ 

Льотчик винищувач, полковник.

               Народився  в 1921 році в селі Мшанець Старосинявського району Хмельницької області, в багатодітній  селянській сім’ї. Василь був восьмою дитиною  сім’ї Каленика Кириловича і Катерини Єлізарівни. Василь закінчик 7 класів в селі Мшанець, далі проживав на Далекому Сході.

               Закінчив Хабаровське льотне училище, так як з дитинства мріяв стати льотчиком ( мрія здійснилась ) Потім була служба в Армії, був призваний на фронт. В 1942 – 1945 роках Василь Боровик  бере участь у повітряних боях під Великими Луками, в районі Дем’янська, на Курській дузі, визволяє Білорусію, Прибалтику, добиває фашистів на території Польщі і Німеччини. За період війни  Василь здійснив  біля 300 бойових вильотів, в 70 –ти повітряних боях збив  13 ворожих літаків, за що удостоєний високих урядових нагород. Нагороджений орденом Леніна, трьома  орденами  Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни І ст. і багатьма бойовими медалями.

               Багато чого буде ще в житті. Буде Берлін. Буде звання полковника. Буде книга Ф.А. Костенка „Корпус крилатої гвардії”, де і про нього сказано немало теплих слів. Все буде. Та про це він недумав тоді, коли по декілька разів на день підіймав у повітря бойову машину, коли віч – на – віч зустрічався в небі з фашистськими ассами, коли  поражений тричі падав з палаючою машиною, коли катапультувавшись над білоруськими лісами, попав до партизанів і чуть не був  розстріляний ними. І тільки партквиток  переконав народних месників, що він дійсно радянський льотчик і скоро був доставлений в свій полк.

               Скільки у Василя було тих кривавих боїв на шляху до Перемоги. І коли він  після тринадцятирічної розлуки з рідним домом неждано приїхав додому в листопаді 1945 року у військовій формі  з бойовими нагородами на грудях і,  підійшовши до воріт, запитав маму, що поралась на подвір’ї  по господарстві : „Тут живе Каленик Боровик ?” і  почув у відповідь : „А Ви хто такий будете” ( мати не впізнала рідного сина), і защеміло серце бойового льотчика : „Мамо! Я ж ваш син” –„ Вася!” – скрикнула мама – і потекли сльози радості.

               Скоро багато жителів села прийшли зустрічати легендарного льотчика, єдиного такого в селі.  Після війни Василь Боровик служив у Кубинці, був замісником командира авіаполку, командував ескадрильєю винищувачів, що пролітали над Червоною Площею під час Парадів Перемоги. Багато років працював на Московському авіаційному заводі в Конструкторському бюро по створенню нових типів літаків під керівництвом Лозино Лозинського (творця „Бурана”). Вийшов на пенсію в звані полковника. Помер в 1992 році, похований в м.Москва.  Залишилась дружина Віра і дві дочки Марина і Валентина, які проживають в Москві.

ВАСИЛЬЧУК ІВАН ІВАНОВИЧ

Народився 12 березня 1962 року в невеличкому селі Карпівці Старосинявського району Хмельницької області у селянській родині.

Після проходження служби у Німеччннїїі , закінчив Львівське вище військово - політичне училище.Перша посада -начальник прикордонного загону Північно -Західного прикордонного округу. Потім служба на посаді заступника начальника застави, старшого офіцера відділу кадрів прикордонного загону.

Закінчив Національну академію Прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького - оперативно-тактичний факультет.

Нині проживає в м. Хмельницькому. Займає посаду начальника відділу кадрів Національної академії Прикордонних військ України., ім. Б. Хмельницького.

Військове звання - полковник.

Одружений. Виховує доньку.

ПРИСЯЖНЮК АНАТОЛІЙ РОМАНОВИЧ

Контр – адмірал, 36 років відслужив у Військоуо – Морському флоті

Присяжнюк Анатолій Романович народився в  1936 році в селі Пасічна Старосинявського району Хмельницької області.

         Після закінчення Пасічнянської школи ще три роки здобував освіту в Острополі, у Левківській середній школі. Після закінчення працював інструктором, потім – секретарем Остропільського райкому комсомолу, що на Староконстянтинівщині. За комсомольською путівкою пішов на флот. Закінчив військово – морське училище ім. Жданова в Ленінграді, потім -  Військово – Політичну академію ім.Леніна і заочно Ростовський державний університет історичний факультет. Але за спеціальністю він ніколи в житті не працював, оскільки служив на флоті.

         Спочатку служив на Балтійському, Чорноморському флотах, потім – у Москві, в Головному штабі  морського флоту, пізніше -  Петропавловськ – Камчатська флотилія, після чого виконував інтернаціональне завдання у В’єтнамі на колишній американській базі „Камрань”. Далі – Індійський океан, Північний флот, а на закінчення служби потрапив у Москву , у Головний штаб морського флоту. Понад 35 років  прослужив у морфлоті.

         Анатолій Романович нагороджений орденом „ Знак Пошани”, орденом „Червоної Зірки”, орденом „За службу Родине”. Має 25 орденів і медалей. Від В’єтнамського  уряду дві в’єтнамські медалі.

         Про Анатолія Романовича розповідається в книзі „Всегда в морях”, написаній адміралом Гришановим, колишнім членом Військової Ради Військово – Морського Флоту СРСР.

ПРОЦИК ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ 

         Народився в  1958 році  в с.ПРасічна  Старосинявського району  Хмельницької області .  Закінчив  Саратівську  медичну  академію.

         Проживає  в  м. Хмельницькому.  Працює в  Хмельницькій Академії  Прикордонних військ  України  ім.. Б.Хмельницького.

         Військове  звання – полковник,  посада – начальник  медичної  служби  академії.

СОБКОВ  ВАСИЛЬ  ТИМОФІЙОВИЧ

Народився 4 жовтня 1944 року  в  с. Лисанівці  Старосинявського району  Хмельницької  області в  багатодітній  сім’ї  колгоспника.

  Після закінчення  школи – служба в  лавах  Радянської Армії.

В 1966 році  Казанське  танкове  училище,  потім  Московську  військову  академію.  Проходив  службу в  Германії , Ашхабаді, Дніпропетровську .  Був  командиром  Закарпатського  військового округу.

З 1993 року по 2004 рік   займав   посаду  Командуючого  сухопутними  військами  України,  був  радником  по  військових  справах  при  президентові  України.

В 2004 році  вийшов  на  заслужений  відпочинок.

Проживає  в   м. Києві ,  має  сім’ю.

СТАДНІК  ЄВГЕН  ПАВЛОВИЧ

Народився 3 жовтня 1932 року в селі Нова Синявка, в сім’ї селянина. Закінчив 10 класів Новосинявської середньої школи.

Працював у Перу воєнним радником, викладачем у Васильківському воєнному училищі.

Полковник у відставці.

Євген Павлович працював в українському народному посольстві „Всеукраїнський міжнародний фонд сприяння між народами” на посаді віце – президента. Потім працював  у благодійному фонді „Право захист” – на посаді першого віце – президента.

Помер 2 січня 2004 року.

ТУКАЛО АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ

         Тукало  Анатолій Іванович народився 27 серпня 1951 року в селі Адампіль Старосинявського району Хмельницької області в сім’ї сільських  вчителів.

         Дитинство і юність Анатолія проходило в рідному селі, серед мальовничої подільської природи. Хлопчик гарно вчився, в усьому допомогав своїм батькам. З відзнакою закінчив Адампільську восьмирічну школу, до речі , будучи учнем, приймав активну участь у будівництві  нового приміщення школи, того, що діє сьогодні. Продовжував здобувати освіту уже в сусідній Паплинецькій середній школі, яку закінчив із золотою медаллю у 1968 році. Закінчив Рівненський водно – меліоративний інститут з червоним дипломом.

         З 1973 року, понад вісім років служив в лавах Радянської Армії. Закінчив Московську військову академію. З 1990 по 1995 рік працював військовим аташе СРСР в державі Нікарагуа, по закінченню контракту працював директором департаменту „Росвооружение Росии”. В званні полковника вийшов на пенсію.

         В даний час проживає в м.Москва. Одружений. Батько двох дітей. Дочка – Ірина Анатоліївна закінчила університет Дружби народів ім. Патріса  Ломумби, син  - Дмитро Анатолієвич кандидат філософських наук, працює в одному із департаментів Росії.

ЯЦИШИН   ВАСИЛЬ  ОЛЕКСІЙОВИЧ

         Народився  5 липня 1953 року  в с.Лисанівцях  Старосинявського району  Хмельницької області у простій  селянській  родині.

         Василь  Олексійович  довгий  час  працював у  рідному  селі.  Спочатку - їздовим у  рільничій бригаді, потім – шофером. Після  служби в  армії працював  секретарем  сільської Ради.  Пізніше  трудове  життя  було  пов’язане з  комсомольською роботою у  Старій Синяві . Спочатку-  інструктором,  потім був  завідуючим  організаційним відділом райкому комсомолу.  У Старій Синяві   одружився. Тут  народилось  два  сини.  Одночасно  навчався   на  факультеті   журналістики  Київського  державного  університету  ім.. Т.Г. Шевченка.   Закінчив  Київську  офіцерську  школу.

         1982 року  проходить  службу  в  органах  Держбезпеки  України.  Живе і  працює   на  Закарпатті  в   м. Мукачево.