Поети та письменники

БІЛАНЬ  ЛЮДМИЛА ГРИГОРІВНА

Народилась 26 лютого 1970 року в Старій Синяві Хмельницької області і до заміжжя проживала в селі Паплинцях, де  зараз проживають її мама і сестра.

З 1991 року проживає в м. Стрий, працює в Стрийській центральній районній лікарні бібліотекарем, разом з чоловіком виховує двох синів.

Перші спроби написання віршів були ще в шкільні роки, але знайомство читачів з поезією Л.Білань  відбулося у 2000 році після публікації у Стрийській районній газеті та журналі „Дзвін”.  Згодом у 2001 році вийшла в друк збірка поезій  „Секрет щастя”, а через рік доповнення до неї.

Поезія пронизує все життя Людмили, вірші народжуються постійно з найменшого приводу і стосуються всього: починаючи з квітів і закінчуючи почуттями закоханих. У них і філософські роздуми про людське існування, і спомин про веселі дитячі роки, насолода від кожної миті     життя, відгук чутливої душі на кожну пору року.

У 2005 році  Людмила Білань написала вірш  „Моє село”, присвячений мальовничому куточку Поділля  селу  Паплинці.

БРИЛА НІНЕЛЬ ОЛЕКСАНДРІВНА

Брила Нінель Олександрівна народилася на Уралі в 1942 році, закінчила Кам'янець-Подільський культурно-освітній технікум.

Нінель Олександрівна Брила майже 50 років проживає в  Старій Синяві в районі цукрозаводу. Розпочала трудову діяльність вожатою в Ілятківській школі в 1963 році, потім перейшла працювати в дитячий садок, де працювала до 1979 року.

З 1979 року працювала в будинку культури цукрозаводу завідувачем дитячим сектором.

Неодноразово нагороджена грамотами, дипломами, кубками в обласних і районних конкурсах. Активна учасниця агітбригад, концертів.

Автор трьох книг для дітей: «Для малят і про малят» (2007 р.), «Картинки-веселинки» (2009 р.), «Дитячий дивосвіт» (2009 р.).

Неля Олександрівна із чоловіком виховали дочку, мають онука.

КИРИЛКОВА ЮЛІЯ АНАТОЛІЇВНА

Народилася 11 вересня 1960 року в селі Яблунівка Старосинявського району на Хмельниччині.  В 1976 році закінчила 10–й клас Мшанецької середньої школи і стала студенткою філологічного факультету Кам’янець - Подільського педагогічного інституту ім. В.П.Затонського.

 Перші поетичні спроби припадають на роки навчання в інституті. Працювала за направленням у с.Залісся Старосинявського району, де склалися теплі стосунки із колективом учителів  і з учнями.

В листопаді 1983 року переїхала до Казахстану. Ці роки згадує з особливою теплотою: знайомства з цікавими людьми, захоплюючі події...Все це залишило незабутній слід у душі.

З 1990 року    проживає з сім’єю в Україні. З того часу прилучає дітей до краси рідної мови і літератури в Цимбалівській загальноосвітній школі 1 – 11 ступенів.

Неодноразово брала участь у святі поезії «Старосинявська весна», друкувалась в районній газеті «Колос». Була учасницею обласного зібрання поетес «При світлі Лесиного слова» (2000)

«...Я знаю тільки, що подоки

Живе людина на землі,

Вбиває біль, даруєш спокій

Сила твоя – в твоїм теплі» 

Живе і мріє, скрашуючи будні поезією.

Її вірші побачили світ в антології сучасної подільської поезії „Хмельниччина – поетична - 2000”, „Безсоння вишень” та „Осик осінній сон”

ЛАДИЖЕЦЬ   ВОЛОДИМИР   ІВАНОВИЧ

       Народився 17 червня 1924 року в с. Харківці Старосинявського району Хмельницької області у селянській родині . В 1941 році закінчив середню школу . В цьому  ж  році   він дебютує  як  поет . Його перші вірші «Мене зовуть мрії заповітні» та «Клич» були оприлюднені на сторінках місцевої райгазети.

     Спочатку Другої світової війни сім’я евакуювалась у Казахстан. Володимир Ладижець продовжив свою трудову діяльність, що сприяло збагаченню його життєвого досвіду. Участь у  Великій Вітчизняній війні стала для 18-літнього юнака не тільки важким фізичним і морально-психологічним випробуванням, але й зумовила швидке його духовне становлення  і зростання як поета. У військовій газеті «Зенитчик»  він публікував  такі свої патріотичні  вірші, як «Бійцю», «Лист», «Розвідник», «Оповідь про бойову  сестру».

      Після війни Володимир  Ладижець займається журналістською та видавничою роботою, поєднуючи її з літературною працею. Він співробітничав в газеті «Радянське Поділля» , а під час навчання у Вищій республіканській партійній школі (1947-1949) - у газеті  «Молодь України». В 1949 році Володимира Ладижця направляють на роботу в Закарпаття . З цього часу і до кінця своїх днів він живе у м. Ужгороді  й трудиться на редакційно-видавничій роботі в газеті «Закарпатська Правда». Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

       Автор поетичних збірок: «Славлю труд» (1950); «Єдність» (1951); «Винобрання» (1952); «За нашими Карпатами»(1954); «За синіми перевалами» (1955); «Лірика»(1959); «Між берегами» (1962); збірок оповідань «Ми і діти» (1962); «З далеких і близьких доріг» (1968); «Ясновид»(1974); нарис «На велику сцену» (1964); повісті «Рабсодія степу» (1969); книжок, віршів та прози для дітей: «Сопілка» (1953); «Казки» (1955); «Я  живу на  Закарпатті» (1956); «Про хлопчика Прокопчика» (1957); «Співаночка Ганночки» (1958); «Герої нашого  двору» (1959); «Ой дударі – дударі» (1960); «Ми малята- веселята» (1961); «Біг лисок через лісок» (1962); «Кришталеві  палаци » (1962); « Топ,топ топаночки» (1964); «Я малий собі гуцулик» (1965); «Ой чесало дівча косу» (1967); «Маячок» (1968);  «На високій полонині» (1969); «Гей коники, гей, коненята» (1973); «Трембіта» (1974); «Сонце над Веховиною» (1979); «Ластівки з Карпат» (1984). Автор романів: «Перехрестя» (1967,1980); «Розхитана земля» (1970); «За бруствером – світанок» (1976).

       За  книги поезії для дітей «Ластівки з Карпат» та «Орлиний дом» удостоєний Республіканської премії ім. Лесі Українки (1985).

       Помер  Володимир  Ладижець  у  1991  році.

        РУСА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

Народилася  2 квітня 1967 року  у с. Бабино  Старосинявського району  на Хмельниччині.  У 1984  році,   після  закінчення  Бабинської  середньої   школи,  вступила на філологічний факультет Кам’янець-Подільського  педагогічного інституту. Під час навчання у вузі    продовжувала захоплюватись поезією, пробою  поетичного пера.  Відвідувала   заняття   журналістики   допоміжного   факультету  громадських  дисциплін.  Після  закінчення   інституту   працювала  вчителем  української  мови  і  літератури  у  Пасічнянському  НВК. Вчитель вищої  категорії, нагороджена значком «Відмінник  освіти  України». Нині – директор Пасічнянського НВК.

        Тетяна  Василівна Руса  - наставник    переможця   Всеукраїнського  огляду-конкурсу   серед  учнів  сільських   шкіл  на  кращий   літературний   твір « Село  моє,   для  мене  ти   єдине»   нагороджена  Грамотою  фонду  інтелектуальної  співпраці «Україна ХХІ століття»  та Почесною  грамотою  Міністерства  освіти  України   за   досягнуті  успіхи у  справі   навчання  і   виховання  учнівської  молоді.

      Перші  вірші   опублікувала  ще  у  шкільні  роки . Потім  у  студентській  газеті  Кам’янець- Подільського  педагогічного    інституту . Друкувалася    на сторінках  Старосинявської   районної   газети «Колос» , у  поетичних  альманахах   «Хмельниччина  поетична - 2000» ,  «Безсоння   вишень», « Осик  осінній  сон» , « Старосинявська   весна».

     Член  Старосинявського  райлітооб’єднання  «Джерелинка».  Автор першої  збірки поезії  « На  крилах   мрії».   В  2005 році  вийшла  книга  «Байдужим  спогляданням  не   обмежусь» : Життя   і  творчість    Романа  Юзви  .

СИДОРЕНКО   НАДІЯ  МИХАЙЛІВНА

          Народилась  7 вересня  1956  року  с. Гречинці   Летичівського району  на  Хмельниччині.  Закінчила  Кам’янець-Подільське  училище   культури, керівник  академічного   хору. З 1991 року  проживає в  с. Харківцях  Старосинявського  району. Вперше  її  вірші  прозвучали  на літературно-мистецькому  святі  «Романівська  весна» ,  що  проводиться   на  батьківщині  М.Т. Рильського  в  с. Романівці   Попільнянського   району . Там    вона  читала « Мамину   пісню» .

       Крізь її вірші проходить тема  кохання, любові   до  України ,  материнства . Поезія   зібрана  у  збірці «Дзвінка  криниця» (1993).  Друкувалась  у  районній газеті  «Колос» ,у  колективній   збірці  «Оси  осінній сон»(2001);  у поетичній збірці  Старосинявська  весна (2002).

        Вірші  Надії   легко   кладуться   на  музику.  До  її пісенних  удач  можна  віднести «Пісня про  маму»,  «Квітне  обрій   зелений», «Пісня  про  сопілку» , «Край  вікна   берези»  та  інші.

         Член Спілки письменників України з м. Житомира Валентин Грабовський про Надію сказав: « За те... в жодної з поетес я не стрічав такого глибинного відчуття материнства»

         Моя пісенна Україна-

         Мого життя чудовий цвіт.

         Ти мов заплакана дитина,

         Крізь сльози – усмішка у світ.

         В даний  час  проживає   в   Автономній Республіці Крим.

 СТОЯН АНАТОЛІЙ ІЛЛІЧ

     Народився 11 квітня 1933 року в с. Мисюрівка Старосинявського району Хмельницької області. В 1953 році  закінчив Старосинявську середню школу. У шкільні роки  почав писати перші вірші. Друкувався в районній газеті «Радянське село». В 1958 році закінчив Вінницький педагогічний інститут ім. М.Островського філологічний факультет.

     Вірші публікувались у районній газеті «Колос», а також у другій книзі серії «Хмельниччина поетична – 2000» - «Осик осінній сон»; в альманахах «Старосинявська весна» (2002); в художньо-публіцистичному альманасі «Творче Поділля, Ювілей» (2003).  В 2008 році вийшла книга поезії «Впала на скроні пороша».

     Помер в 2008 році.

СЕРДУНИЧ   ЛЮБОВ  АНДРІЇВНА

   Народилася  28 січня  1959  року в с. Теліженці   Старосинявського району на  Хмельниччині . Закінчила  філологічний  факультет  Кам’янець  - Подільського  педінституту.  Вчителька  української  мови та  літератури   вищої  категорії. Працювала  педагогом,  кореспондентом  районної  газети,  редактором  обласної   газети «Крок», позаштатним  кореспондент   обласної   газети   «Подільські  вісті».

   Любов  Сердунич – фундатор  і голова  Старосинявського  районного  літературного   об’єднання  «Джерелинка»  та  районної  дитячої  літературної студії « Муза  Надіквиння». Організатор і   багаторічний  керівник  шкільного  гуртка поетичної  проби «Світанок» . Член  Хмельницької  літературної  спілки «Поділля»  та  Хмільницького  літературно-мистецького   клубу « Золота  троянда»  (Вінницька  обл.), Всеукраїнської творчої спілки „Літературний форум”.

   Член   Всеукраїнського товариства „Просвіта” ім. Т.Шевченка.  Зі  своїми   доповіддями  та повідмленнями , які  вміщені  у  наукових   збірниках ,    виступає на  конференціях   з питань   літературознавства,  етнографії,  фольклористики,  історії  Хмельниччини, Житомирщини, Рівненщини, Волині.  Депутат   Старосинявської   селищної  ради.

   Видала поетичні  збірки : «Перша   крапелька» , «Джерелинка», «Квіти  грудня» (1996), «Городище  над  Іквою»(2000), «На  човнику  долоньки»(2002), «Загублений  перстень»(2003), «Барва смерті-33-ій»(2004), ”Душа не терпить порожнечі”(2005), „ОдКРОВеннЯ”(2007),”Краплини сонця на долоньці”(2007).  Є  співавтором  багатьох   колективних  поетичних  альманахів . Перекладає українською  вірші  Ганни  Ахматової та  інших  російськомовних  авторів.

   Член  Національної  спілки  журналістів України та Національної спілки краєзнавців України,  Член  Асоціації  дослідників  голодоморів  в  Україні .

    Указом Президента України від 20 листопада 2007 року №1123 Любов Андріївну Сердунич нагороджено орденом „За заслуги ІІІ-го ступеня”.

ТЕЛЕНДІЙ  ОЛЕНА  ФЕДОРІВНА

Народилася 16 березня 1964 року в року в с. Цимбалівка на Старосинявщині у сім’ї педагога. Закінчила філологічний факультет Кам’янець–Подільського педінституту. Працювала в с. Пасічна Старосинявського району, пізніше  - на Київщині.

         На сьогоднішній день  працює учителем зарубіжної    літератури Паплинецької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.  Організатор і керівник  шкільного гуртка поетичної проби  «Борди». Учитель – методист вищої категорії, лауреат обласного конкурсу «Учитель року – 2001»,неодноразовий призер – переможець обласної педагогічної виставки «Освіта Хмельниччини на шляхах реформування (2000, 2006, 2008.)

         Друкується у колективних збірниках та періодиці.

ЦУШКО   СЕРГІЙ   ВІКТОРОВИЧ

        Народився 21 липня 1945 року на Миколаївщині. Дитячі  та юнацькі  роки  пройшли у смт. Старій Синяві Хмельницької області. В 1963 році  закінчив Старосинявську школу, де з’явилися  перші римовані проби. Навчання у школі, у Київському Політтехнічному інституті, робота у відрядженнях на цукрових заводах України  стала сходинками не тільки в житті, а й у світ  Поезії та Музики.

        Автор збірок: «Внутрішні монологи»(1993), «Слово» (1994 ), «Данилкова абетка» (2000), «Ганусина книжка» (2000), «Хор» (2004), упорядник книги «Вічний бій» (доля і творчість Володимира Чубинського). Постійний учасник свят поезії «Старосинявська весна». Друкувався  у  другій книзі з серії «Хмельниччина поетична – 2000 », «Осик  осінній  сон» (2001).

       В  даний час  проживає у м. Києві . Нині - журналіст, член Національної Спілки  письменників  України,  працює редактором видавництва «Пульсари» .

ЮЗВА    РОМАН    ЙОСИПОВИЧ

     Відомий  український  поет,  член Національної Спілки  письменників України . Народився  4 листопада  1934 року  в  с. Гречана  Старосинявського району  Хмельницької області в сім’ї  колгоспників.  Початкову  школу   закінчив  у  с. Гречана ,  а  неповну  середню – в с. Пасічна .  Середню   школу  закінчував  у  Черкаській   області  у м. Шпола, де  проживав  його дядько.   Закінчив   Івано-Франківський   гірничий  інститут  і   за  набутою  спеціальністю інженера - шахтобудівельника  працював  у  солотвинських  солекопальнях  Закарпаття.   Згодом   переїхав   до  Івано-Франківська,   багато енергії  віддав  роботі  на  шахті  Калуського  хіміко-металургійного  комбінату.  Потім   робота  в  Івано-Франківському  проектно- конструкторському    технологічному  інституті.

    У  літературу  Р. Юзва  увійшов  уже   зрілим  поетом.  Радість  появи  своєї  першої  збірки   «Береза  під  вікном»  ,  він пережив  у своїх  38   літ (1972). З 1974 року – на  журналістській  і  літературній роботі .  Майже  50  років  проживав в  м. Івано-Франківськ. Друга  книжка  Р. Юзви .- «З   глибин  землі»  виходить у 1977 р. Художня   досконалість цієї  збірки   відкрила   дорогу  і  в Національну  Спілку письменників України ,  і  до нагороди :   в 1977 році поет  став  лауреатом  обласної    літературно-мистецької  премії  імені  Мирослава  Ірчана .

    А потім   були  ще  збірки «Вишивайте  веселку» (1981), «Надія»(1985), « Біль»(1992), «Поклик землі»(1994), «Світло любові»(2000), «Віче  правди»(2002), «На  перехрестях  долі» (2004). Його вірші увійшли до  колективних  збірок,  у тому  числі   до  другої   книги  сучасної  поезії  Хмельниччини – «Осик   осінній  сон» (2001).

   Окремою  темою  може   бути   пісенна   лірика   Романа  Юзви. Більше  50   творів  поета   покладено  на   музику . Закрема,   стали піснями  поезії « Рідне  село» у виконанні  Дмитра  Гнатюка,  «Зоря  погасла»,  «Берізонька», «Перехожі», « Журба і  радість», «Мамина   криниця» і   багато  інших.

    На  70  році   життя  14  листопада  2003  року  перестало   битися серце  нашого   земляка,  українського  поета,   чуйної  і мудрої людини Романа Юзви.

    Роман  Юзва  пішов  із   життя ,  та  він  залишився   жити  у  своїй   поезії ,  піснях, і нашій  пам’яті.  Він   залишив  нам  свої  безцінні   откровення,   які  творив  невтомно, самовіддано,   завзято і натхненно.

    Роман  Юзва   був  справжнім  сином  України.  Він – її  пам’ять ,  її   совість. У 2006 році с. Пасічна на фасаді Пасічнянського НВК відкрито меморіальну дошку відомого українського поета .

ЯРЧУК  ВОЛОДИМИР  МИКОЛАЙОВИЧ

Поет, член Хмельницької літературної спілки „Поділля”, член Всеукраїнської творчої спілки „Конгрес літераторів України”.

         Народився 14 лютого 1940 року в с. Мшанець Старосинявського району Хмельницької області. Закінчив школу в рідному селі, Кам’янець – Подільське культосвітнє училище, Московський інститут культури та народний університет мистецтв, п’ятирічний факультет станкового живопису та графіки.

         Вчителював, працював директором Будинку піонерів та школярів, завідував райвідділом культури в Старій Синяві. З 1968 року в Хмельницькому працював проектувальником, художником – оформлювачем, художником – графіком. Він є автором ескізів багатьох мозаїчних панно та макетних проектів архітектурних будов, які демонструвалися в павільйоні тваринництва в м. Києві на  ВДНГ ( Москва – 1967 ).

Володимир Ярчук – автор шести поетичних збірок : „Відлуння літ”  (2003р. ), „Вустами серця” та „На крилах мрії” ( 2005 р.), „У купелі суцвіття” (2006 р.), „Цвіт незабудок” (2008 р.), „На семи вітрах” ( 2009 р.).

Проживши сорок років у м.Хмельницькому В.Ярчук так і залишився поетом села, хоча і прожив в ньому 17 дитячо – юначих років. Поет стверджує: „Верта додому батьківська любов, як повертають в рідний край лелеки.”

Своїм творчим доробком Володимир Ярчук витворив нетлінний

пам’ятник подільському краю, рідному селі Мшанець, коханій дружині, батьківській хаті та своїм батькам.

СКОРОБАГАТИЙ ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 26 серпня 1975 року у селі Любімо Павлівка Каховського району Херсонської області у прекрасній багатодітній родині. Згодом сім’я переїхала в село Паплинці Старосинявського району Хмельницької області.

Його твори увійшли до збірок "В ритмі волі", "Калейдоскоп думок", "Село моє, ти - писанка Подільська". Автор книг "Струнами душі" та "Світло батьківського слова".

Його поезії неодноразово друкувались у місцевій пресі.

Був нагороджений дипломом Всеукраїнського фестивалю гумору і фольклору імені Глазового у Києві.

Своє життя присвячує донечці, дружині та Україні.

Виконуючи свій громадянський обов’язок, несе військову службу на рубежах нашої України.

ПУЗІК ВАЛЕРІЙ БОРИСОВИЧ

Народився 1987 року селі Теліжинці Старосинявського району Хмельницької області.

За освітою художник-дизайнер.

Автор книг «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», «З любов'ю — тато», "Три медалі в шухляді", фентезі для дітей «"Делфі" та чарівники» та «Макгі та Чорний дракон», поетичної книжки-білінгва надрукованої в Польщі «Carmina Burana», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж», «Там, де вдома» .

Окремі вірші, оповідання та есеї Валерія Пузіка перекладені італійською, англійською, німецькою, польською та іншими мовами й надруковані в антологіях, журналах та інтернет-виданнях.

Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені "Смолоскипом", "Гранословом", літературною премією ім. Олеся Ульяненка та іншими. Книга «З любов'ю — тато» увійшла до переліку найкращих прозових книжок 2023 року за версією українського ПЕН-клубу.

У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі.

До 24 лютого 2022 року працював кіносценаристом.

З березня 2022 року перебуває в лавах Збройних Сил України. Валерій малює картини на ящиках від боєприпасів та продає їх на аукціонах на потреби ЗСУ. Вони є в приватних колекціях США, Канади, Великобританії, Швейцарії, Аргентини, Франції, Польщі, Іспанії, Німеччини, України тощо.

ПРОЦЮК ЄВГЕНІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

Народився 06 квітня 1976 року в с. Харківці, Старосинявського району, Хмельницької області.

У  1994-1996 р.р.  проходив строкову військову службу в Національній Гвардії України (м.Одеса).

1997 року вступив до Тернопільського державного педуніверситету ім. Володимира Гнатюка. Працював на посаді вчителя історії, правознавства та економіки у Мшанецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів та Харковецькій ЗОШ І-ІІ ст.,  педагогом-організатором, учителем історії Цимбалівської ЗОШ І-ІІ ст.

Із 2006 року по 2010 рік  був депутатом Харковецької сільської ради, головою сільської організації «Спілка молоді Старосинявщини».
Член Національної спілки краєзнавців України (2010 рік).

У 2014 році пішов на війну,  відслужив 4 роки, отримав звання старшого лейтенанта. Після АТО працював в одному із навчальних закладів м. Києва.

З початком війни 24 лютого 2022 року пішов знову захищати Україну, був у столичній теробороні, з 24 січня 2023 року призваний по мобілізації Бучанським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Київської області, служив у Донецькій області.

22 грудня 2023 року загинув поблизу населеного пункту Кліщіївка, Бахмутського району, Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу.

Писав твори, в яких порушував тему правдивої, донедавна приховуваної, української історії.

Його твори увійшли до збірника «Розмай».