15 березня 2013 року в цетральній районній бібліотеці відбулася зустріч із художником-земляком, членом спілки художників України Іваном Павловичом Козаком.

Коротка інформація.

Іван Павлович Козак народився 17 квітня 1943 року в с. Подоляни Старосинявського району Хмельницької області. Закінчив Бакинське військове училище, служив в ЗС України і МВС. Через погіршення стану здоров’я був змушений покинути службу. Натомість відчув прагнення малювати. Навчався у відомих львівських художників Данила Довбошинського та Володимира Патика. Член Національної спілки художників України. З 1989 р. брав участь у багатьох колективних та персональних виставках. Його роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Львівському палаці мистецтв, а також у багатьох приватних збірках Ізраїлю, Канади, Польщі, Швеції, США, України, Арабських Еміратів.

Іван Козак пробує себе в різних жанрах мистецтва: портреті, краєвиді, анімалістиці, виявляє інтерес до побутових сцен. Однак, як зізнається художник, портрети він взявся малювати не відразу, усе почалося із замовлення портрета генерал-губернатора Канади п. Гнатишина. Так поступово виникла галерея особистостей сучасності.

"Майже кожен новий керівник високого рангу потрапляє під пензель Івана Павловича. Він зграбно і, що особливо важливо, кожного малює так, як того бажає зображений, зі всіма регаліями, сучасним парадним статусом, що може не лише подобатись, а імпонувати, обеззброюючи щирим розкриттям натури. Є у цих портретах людська теплота і життєва безпосередність, нерідко поетична настроєність через краєвид у тлі. Очевидно, що основною запорукою портрета є подібність, що й відзначає майстерність Івана Павловича. В цьому питанні він неперевершений...

Є глибоко задушевна сторінка у творчості художника — це зображення старості, жебраків, попросту бомжів, калік, покинутих людей, життя яких сповнене поневірянь й безнадійного розпачу... Такі сцени розкривають художника, як мислителя-гуманіста, який не тільки б’є по егоїзму нашого часу, по сліпоті міських урядовців, а промовляє: до чого ми довели Україну!..

У чому з насолодою відпочиває і з радістю віддається мистецькому покликові — це в краєвиді та натюрморті, особливо у мотиві квітів, яких малює багато... У природі він береже реальність зображення з увагою до кольорового багатства, продуманості композиційної структури, з зануреністю в поетичну настроєність мотиву. Велику увагу звертає на освітлення та його контрасти з тінню, що породжує інтенсивне почуття динамічного життя природи...

Отже, приклад Івана Павловича Козака є особливо знаменним — ніколи не пізно в собі відкрити творця, а творити, як вічно повторюють,— це продовжувати життя та й жити наповненим піднесеними емоціями в постійній гармонії з природою.”